Як створити персонажа, якого полюблять діти?

28.01.2016
Часто в розмовах про книжки для дітей можна чути суперечки про те, чи «повинен» літературний твір виховувати свого маленького чи трохи більшого читача. Прихильники літератури з великої літери, тобто — «Літератури» (з придихом!), шанувальники високих полиць зверхньо ставляться до такого утилітарного «завдання», часто взагалі не вважаючи продукт для дитячої «цільової аудиторії» власне літературою. Література не має завдань. Це відбиток життя. 



Десь вони мають рацію, адже талановиті книжки, для кого б вони не були написані, як би не були марковані щодо віку чи статі, знаходитимуть свого читача якраз попри всі маркетингові «маркування». Попри ці «дитяча», «масова», «жіноча» (путівники в лабіринтах світу Книжки)... 

Виданнями «дитячої літератури» зачитуються дорослі. Є нібито «жіночі» романи, які увійшли в історію літератур. Проте, відкинуті епатажем чи нехіттю визнати «терапевтичність» якого-будь талановитого твору, «виховна мета» та «ідея» нікуди не діваються. Називають цю взаємодію тексту й читача по-різному: інсайт, «пробило на сльози», зачепило, «тепер по-іншому бачиться світ»... Так кажуть дорослі. А діти? Вони просто отримують (опановують) місточок, який з’єднує їхній ясний, наївний, ідеалістичний світ із реалізмом та математичною суворістю дорослого. 

Слівце це — «виховання», воно таки заплямувалося за десятки років активного педагогічного вжитку. Стало синонімом насильного втручання, нав’язування. Якщо ж розібратися в первісному значенні, «ви_хов_увати» — означає робити щось явним, розкривати, відкривати за_хов_ане. Іншими словами, ми, дорослі, які маємо справу з дітьми, створюємо для них обставини для сприйняття й здобуття власних висновків, для торування особистих стежок. Це в ідеалі. Ну але ж ми й шукаємо тут ідеал, чи не так? Принаймні наближення до взірцевого «провідника», персонажа сучасного світу, який промовлятиме до дітей їхніми символами, словами та знаками. 

Ми шукаємо звірятко чи людину, міфічного чи фольклорного, крихітного чи велета... А поза всіма ознаками — сміливості, обдарованості, кмітливості, сили... — шукаємо того, у кого можна залюбитися й у чиєму світі дитині захочеться ховатися від оцих наших дорослих «треба», «мусиш», «повинен», «поквапся», «давай сам»... Так, як у психологічних практиках: вимальовуємо (роз_хов_уємо) того, із ким захочеться побути на самоті, «в хатці», довірити таємницю, спитати поради. 

А ви б із ким пішли у розвідку, мммм? 

За свідченнями знаних авторів (і мій досвід не відрізняється від їхнього), робота над твором має найрізноманітніші старти, наприклад: 
  •  цікава «деталька» життя, за яку наче мимохіть зачіпляється око,
  •  підслухана розмова, 
  • довго виношувана ідея проговорити якусь важливу тему, 
  •  задерикувате чи химерне слово, яке довго «куштуєш» і приміряєш, 
  •  і, звісно, з народження в письменницькій уяві персонажа. 
Нам наразі цікавий останній метод — цього вимагає формат «Книголаву». Це є досить технологічний спосіб письменницької роботи над твором, адже вибудовування подальшого тексту (чи серії текстів) обумовлюється виразними характеристиками головного героя. 



Тут варто почати з розуміння 
  • Віку дитини, для якої ваш персонаж має стати другом-порадником-взірцем. Для малят найчастіше обирають звірят, наділяючи їх людськими рисами. Для пошуку персонажа старшим дітям я зазвичай пропоную таку практику: знайдіть і поставте перед собою фото за віком уявного читача (власне, своєї дитини, хрещеника, просто фото з мережі...) і — «говоріть» до нього, оповідайте йому, відчувайте, чи «розмова» клеїться, чи повірить вам ця дитина ;) Зазвичай письменниками стають люди-інтуїти, тож прислухайтеся до відчуттів. Вік цільової аудиторії — це важлива, але не найобов’язковіша умова. Пам’ятаймо, що яскравий достовірний персонаж може залюбити в себе кого завгодно (мені вже давним-давно не три роки, та я страх як люблю Пеппу й Петрика П’яточкіна, тільки нікому не кажіть!). 
  •  Провідної риси, характеристики, властивої персонажу. Вона надалі стане опорою сюжету, але обов’язково пропишіть ще кілька прикмет. Поєднуйте непоєднувані на перший погляд характеристики — це зробить персонажа помітним і постійно інтригуватиме читача. Додайте персонажу якоїсь «фішки», вона стане в пригоді для утримання балансу дії та простору твору. Це важливо й для «дорослої» книжки, а для дитячої — поготів, тому не відкидайте навіть божевільні на перший погляд ідеї (ох, уявляєте, якби Пеппа постійно наспівувала пісеньку Петрика П’яточкіна на мотиви Рамштайнів?)! 
  •  Порівнюйте, зіставляйте свій задум з уже відомими й популярними. Початківцям тут взагалі легко: береш «схему» знаного персонажа й тренуєшся, створюючи його основі когось ще :) Натренуєтеся — і гайда «ліпити» когось цілковито автентичного! Або йдіть «від протилежного»: на кого НЕ має бути схожим ваш герой? Або додайте родзинок чи перчику фольклорному персонажу (наголошую, що саме фольклорному, адже ми всі обов’язково шануємо авторські та майнові права!). (Я собі уявляю нашого прекрасного Сірка, збагаченого «кліше» Перрі-качкодзьоба!)

Гаразд, на сьогодні все, хоча спинитися важко. Продовжимо згодом. Бо хто в інтернеті читає такі довгі тексти, навіть якщо це просто поради ;) Натхнення всім!

Довідка: Тетяна Стус (Щербаченко) - авторка та дослідниця книжок для дітей. Народилася на Луганщині в учительській династії, загальний педагогічний стаж якої перевищує 400 років. За освітою — вчителька укрмови та літератури, за фахом — редактор, журналіст, за покликанням — письменниця. Співзасновниця та головна редакторка першого українського інформаційного ресурсу «BaraBooka. Простір української дитячої книги», авторка програм-інтенсивів з літературної освіти для дітей та підлітків, які вже впродовж двох років проходять в Києві та Львові в «Центрі літературної освіти». Експерт, член журі низки літературних конкурсів у галузі дитячої літератури («Книжка року», «Джури», «Рейтинг критика», «Коронація слова» та ін.), член Асоціації українських письменників. Авторка дівчачого бестселера «Панночка», виданого рекордним для сучасних українських дитячих книжок накладом понад 30 тисяч примірників (2007, 2008, 2010, 2012), оповідань «Пуп Землі, або Як Даринка світ рятувала» (2007), новаторського дитячого нон-фікшину, сучасного підручника з інтернет-грамотності «Як не заблукати в Павутині» (2013), оповідань для малят «Біла, Синя та інші» (2014), «Їжак Вільгельм», «Де Ойра?» (готуються до друку) та інших книжок. Загальний наклад виданих для дітей книжок Тетяни на сьогодні перевищує 50 000.

Пітчинг «КнигоЛав» — це твій шанс
створити героя, якого полюбить вся україна!