Кіра Овес, кореспондентка ТСН

• Найголовніша роль журналіста сьогодні? Розповідати світу про злочини росіян, про те, що вони вчиняють на території України. Показувати правду. Розповідати про незламність українців. 
• Яка  роль ТСН в умовах війни? ТСН оперативно інформує велику кількість людей та однією з перших подає матеріал.
• Як змінились ваші професійні звички? За останній рік — кардинально. Підйом о 6 ранку, стеження за новинами 24/7, носіння бронежилета та шолому, поїздки на місця російських влучань.

В Запоріжжі часто лунають тривоги, але життя продовжується

З чого для вас розпочалась повномасштабна війна: яким був ранок 24-го лютого? І також, якими були перші місяці для жителів Запоріжжя? Адже воно знаходиться всього за 45 км від південного фронту і часто зазнає російських обстрілів.

24-те лютого почалося, мабуть, як у більшості українців — з дзвінка. Мені зателефонував чоловік, який саме їхав у відрядження, і сказав: «Збирай речі. Війна». Не вірила в те, що повномасштабне вторгнення можливе. Вважаю, що вести війну у 21 столітті — дико. Досі не вкладається в голову. 

З початком повномасштабного вторгнення життя в місті не зупинилось, але водночас панувала паніка. Про це свідчили величезні черги в магазинах і на автозаправних станціях. Я особисто залишалася в місті та продовжувала працювати. Приблизно через два тижні всі поверталися до буденного життя, звикаючи до того, що відбувається. Восени 2022 року росіяни здійснювали масовані ракетні атаки на місто, зокрема, знищуючи багатоповерхівки. Тоді вирішила виїхати в Польщу, тому що емоційно було дуже складно. Проте вже через 2 місяці повернулася.

В Запоріжжі часто лунають тривоги, але життя продовжується. Діти граються на майданчиках. У театрах, концертних залах і кінотеатрах аншлаги. Люди намагаються жити навіть у таких умовах. 

Сьогодні журналіст відіграє роль психолога. Ми даємо можливість виплакатися, розповісти про те, що болить

У травні 2023 року ви долучилися до команди ТСН. Поділіться власними думками, як наразі побудована робота журналіста? Як відбувається підготовка до зйомок? Чи змінились процеси у порівнянні з часами до повномасштабного вторгнення? 

Коли моя знайома сказала, що в ТСН шукають кореспондента у Запоріжжі, вирішила спробувати себе. Насправді це була моя мрія дитинства, яка здійснилася. Робота до цього, на регіональному телеканалі, була як у бульбашці. Потрапивши в ТСН, для мене все змінилося кардинально. 

Разом з оператором, Андрієм Хуповкою, ми часто їздимо на місця обстрілів. Це буває емоційно виснажливо. До того ж складно слухати про загиблих чи поранених. Сьогодні журналіст відіграє роль психолога. Ми даємо можливість виплакатися, розповісти про те, що болить. 

Але навіть в таких обставинах бувають позитивні зйомки, особливо це стосується дітей. Нещодавно ми знімали маленьких волонтерів, які збирають кошти для військових. Вони неймовірні.

Як ви і зазначили раніше, висвітлення трагічних подій — невіддільна частина вашої роботи. Ви однією з перших бачите та фіксуєте наслідки, спілкуєтеся з постраждалим від обстрілів. Як вам вдається справлятися з емоціями, почуттями в таких випадках і кожного разу виконувати свою роботу, попри все?

На зйомці намагаюся ставитися до всього, наскільки це можливо, “з холодним розумом”, тому що, якщо почну плакати разом зі спікером — не зможу зробити матеріал. В такі моменти намагаюся акумулювати всі сили, щоб відпрацювати якісно. Вже вдома можу розплакатися, але потім збираюся та знову йду працювати. Це — моя робота. Знаю, що маю її виконати. Намагаюся заспокоювати себе й тим, що пишу не лише про горе, але й про тих, кого вдалося врятувати, кому вдалося вижити. Це додає сил і надії.

Усвідомила, що ми забули про те, що варто жити, проживати кожен момент

В межах своєї кореспондентської діяльності ви їздите у прифронтові міста, спілкуєтесь з військовими. Що ви відчуваєте, перебуваючи там? Чому для вас це важливо?

Зустрічі та спілкування з військовими — це задоволення. Вони — прекрасні спікери з цікавими історіями. Переважно їздимо в Оріхів чи Гуляйполе — міста, які чи не щодня обстрілюють з різної зброї. Замість деяких будинків там просто вирви від обстрілів, немає ні світла, ні води, ні газу..

Вперше, коли туди їхала, дуже нервувала. Там немає сирени повітряної тривоги, адже вона там постійно. Проте мешканці цих міст намагаються жити в таких умовах, займатися буденними справами. З однієї сторони, це лякає. Вважаю, що насамперед слід піклуватися про життя, а не про майно. З іншої сторони, люди там світлі, усміхнені та гостинні, попри те, що в їхніх будинках може не бути вікон або дверей. Перебуваючи там, усвідомила, що ми забули про те, що варто проживати кожен момент. 

5-го квітня, внаслідок ракетного обстрілу Запоріжжя, ви особисто постраждали під час виконання журналістських обов’язків. Розкажіть про цей день детальніше, яким ви його пам’ятаєте? Як справлялися зі своїми емоціями, адже вам потрібно було продовжувати працювати та ви навіть включалися в той день в прямий ефір марафону?

У той день ми саме знімали військових. Згодом у новинних каналах побачила повідомлення про вибухи в Запоріжжі. Разом з оператором вирішили, що їдемо відразу на місце обстрілу. Пам’ятаю, що були шалені затори, а на місці працювало дуже багато журналістів. 

Ми знімали, записували інтерв’ю, і тут — почули страшний свист, який ніколи не забудемо. Від моменту першого влучання тоді пройшло близько 2 годин. Одночасно зі свистом колега закричала: «Падай!». Пам’ятаю, що встигла лише руками закрити обличчя, але не відразу відчула, що отримала поранення. Мені оперативно надали першу допомогу, згодом у лікарні наклали шви на скроню. Здається, що я могла б ще продовжувати та знімати сюжет, але здоровий глузд переміг. 

Журналістика стала безстрашною

В умовах повномасштабної війни робота журналіста потребує підвищеної відповідальності та набуває особливо важливого значення. На вашу думку, яких змін зазнала журналістика за час війни?

Журналістика стала безстрашною. Швидкість подання інформації зросла в кілька разів, адже сьогодні важливо відразу показати те, що відбувалося. Ми можемо зняти на телефон матеріали та монтувати їх одразу на місці подій. Журналіст став універсальним. До того ж перевірка інформації стала ще прискіпливішою, а комунікація — обережнішою. 

Що вас мотивує і надихає продовжувати роботу, всупереч складним умовам і труднощам?

Військові та віра в те, що їм вдасться вигнати російських окупантів з наших територій. Майже все дитинство я провела в дитячих таборах Херсонської області, юність в Кирилівці, що на Запоріжжі. І спілкування з нашими захисниками вселяє віру, що всі ці місця будуть звільнені від окупантів.

Розкажіть, будь ласка, яка ваша мрія після Перемоги?

Мрію про деокупацію всіх областей. А також поїхати у Василівський реабілітаційний центр для хижих тварин чи Бердянський зоопарк, в які раніше часто їздила. Мені цього не вистачає.