Кононенко Олена - Кореспондент (стажер) проекту "Гроші" - про своє стажування

На початку стажування нам сказали: «Якщо  після  закінчення програми ви станете  іншою людиною, то ви  пройшли  стажування правильно». Наразі минуло чотири місяці і я хочу розповісти які зміни сталися зі мною і чи сталися вони взагалі.

 

Я пам’ятаю мій перший день у департаменті журналістських розслідувань. Після 15 хвилин шукання Дельти, на вході мене зустрів куратор у офіційному  костюмі. Я тоді подумала, що тут  суворий дрес-код і як добре, що я вдягла саме плаття.

 

Прийшла і відразу повідомила, що нічого не вмію, але дуже хочу вчитись.

 

Працювати та пізнавати специфіку роботи, я почала з першого дня.

 

Спочатку, аби позбутись моїх комплексів, я на телефон робила соціальні опитування на різні теми.

 

Далі, коли я навчилась міцно тримати телефон, щоб його не вибили, або не забрали, відправили мене на  перші зйомки. Досі пам’ятаю те відчуття, коли взяла у руки мікрофон з логотипом  «1+1». Він мені здавався як посох, за допомогою якого я можу розповідати про незвичайні речі, ставити провокаційні питання, робити сюжети, які будуть бачити люди, і як би це банально не звучало, але вони будуть змінювати нашу країну.

 

Одна людина дала мені пораду, яка зробила мене, як журналіста впевненою в собі. Через мій вік і гендерну приналежність, я боялась ставити провокаційні питання та і дивились на мене, як на маленьку дитину з наївним поглядом.

 

Мені сказали: «Коли ти береш мікрофон, або з тобою посвідчення журналіста, ти не дівчина і не важливо скільки тобі років,  ти журналіст з впевненим поглядом і тобі все одно, що скажуть ті чи інші. Є ціль, то йди, чого  стояти?».

 

На цій програмі я робила багато чого вперше. Перше інтерв’ю, написання тексту, монтаж, начитка, багато невдалих дублів стенд апу. Пізнала задоволення, коли після всього, ти бачиш свій сюжет в телевізорі і відчуваєш ні з чим незрівнянне задоволення. Ейфорія, кайф  - це змушує працювати  ще більше, не відчуваючи втоми.

 

Для мене помічниками наразі є команда, яка працює над програмою і куратор, який допомагає мені. І це теж нелегка робота, тому що іноді йому доводиться розповідати, ну нібито банальні речі, яких я не знаю. Я вважаю, що саме куратор є тією людиною, яка або відіб’є бажання до журналістики або навпаки відкриє тобі її можливості, покаже, що зі звичайної ідеї може народитися сюжет, який будуть дивитися і  обговорювати.

 

Ось так вже  місяці і засинаю,  і просинаюсь з думками про те, що в мене сьогодні зйомки, інтерв’ю та  багато зустрічей. І від того я щаслива, тому що знаю, що це моя професія, мій шлях. Він не легких, але від того, ще краще.

 

Іноді для того, аби отримати бажане, потрібно ризикнути. Просто в останній день швидко зняти відео-візитку, змонтувати та відправити її. І коли тобі будуть дзвонити, не проґавити дзвінок і зняти слухавку.