Любченко Леся - Редактор сайту (стажер) tsn.ua

Коли я потрапила на програму стажування «1+1 media», то змогла втілити свою давню і заповітну мрію. Тааак, ви не помилилися… Я схудла на цілих 5 кг! За два місяці й особливо не напружуючись. Ні, мене не прив’язували до стільця та не вимагали працювати без перерви на обід (інакше я б скинула ще більше ). Просто праця редактора сайту вимагає 100%-ї концентрації на тому, що відбувається довкола, та повної віддачі процесові наповнення сайту новим контентом.

Уже навіть і не згадаю, що підштовхнуло мене до заповнення анкети. З усіх вакансій, запропонованих на сайті, посада редактора сайту пасувала мені найбільше. Отже, рішення прийнято, і я вже була готова діяти. Але наступного ж дня злягла з температурою 38,5°. Термін подачі анкети добігав свого завершення, і я вирішила: зараз чи ніколи. Вірна подруга викликалася бути моїм оператором, добрий шар тональної основи акуратно замаскував мішки під очима, а за локацію мала правити білосніжна стіна аудиторії одного з корпусів моєї альма-матер. Припускаю, що викладач латини, який паралельно з нашою зйомкою проводив у сусідній кімнаті семінар, ще довго незлим тихим словом згадував тих двох гучних нас … Чого вартував тільки його погляд після того, як ми випадково зіштовхнулися опісля в коридорі… Проте справа зроблена, лишилися деталі.

Назавтра, в останній день запиту, я відправила анкету. Цілісінький місяць не було жодної звістки. Я вирішила, що мабуть «не судилося», але принаймні я спробувала. І раптом мені телефонують. Дуже вчасно . Я якраз шукала зупинку громадського транспорту на проспекті Глушкова (кияни знають, який інтенсивний рух автівок у тих місцях). Заледве розчула слова з трубки, і вже наступного дня отримала завдання, яке без зайвих роздумів взялася виконувати…

І знову очікування. Зрештою, після кожного етапу відбору я себе заспокоювала: «Ну, мала, не розкисай! Ти спробувала, і ти молодець. Інакше б і досі чекала коло моря погоди». Таке запевнення дарувало спокій, що тривав аж до наступного дзвінка і виривав зі звичного ритму життя. Так було і після виконання письмового завдання, і після групової гри, і після співбесіди… Пам’ятаю, як після розмови з моїм майбутнім керівником я прийшла додому і від стресу навернула півкілограма морозива: мені здавалося, що я просто знеславилася, особливо зважаючи на мій «багатий» досвід спілкування з потенційними роботодавцями. Не смійте так думати в жодному разі!

Моя ініціація на «плюсах» відбулася одразу ж після співбесіди, в офісному ліфті, коли я загубилася між поверхами і просто їздила «вгору-вниз». Знервована, втомлена і така відчайдушна, я вирішила просити допомоги у тамтешніх працівників, аби ті вивезли мене звідти. «Жертвою» мого прохання мала стати перша людина, яка зайде до кабіни. І це була Алла Мазур. Абсолютно спокійно і впевнено вона взяла мене під свою опіку і «підкинула» на перший поверх. Отак вона стала медіахрещеною дівчини, що, як йолоп, їздила між поверхами і не знаходила вихід.

Якби я не стажувалася в «1+1 media», то ніколи б не довідалися стільки всього цікавого та злободенного. Аби не спойлерити, скажу, що дещо цікаве ви прочитаєте у спецпроекті, який ми готували нашою командою стажерів. У жовтні буде гаряче !

Отож, редактор новинного сайту:

-          дізнається багато зі світової географії;

-          розрізняє за іменами та обличчями тих, хто працює в українських і не тільки органах влади;

-          стає психологічно стійкішим, навіть до подекуди жовчних коментарів читачів;

-          тренує почуття гумору та дотепність;

-          вчиться писати про все: від науки до політики, від гламуру до економіки (особистий подвиг: розібралася в безкінечній мережі персонажів «Гри престолів», хоч до того не дивилася жодної серії);

-          навіть, здавалося б, найбанальніше подає як цікаву новину;

-          дотримується заповіді «Швидкість вирішує все»;

-          випрацьовує авторський стиль письма;

-          вправляється в мовній грамотності (ось тут хочу висловити величезну подяку нашому літературному редактору. Хоч він все одно знайде в цьому пасажі кільканадцять помилок );

-          не набридає «людям з ящика», що працюють на одному з ним поверсі, адже їм теж потрібен приватний простір без селфі та автографів;

-          п’є ну дуже багато кави (до слова, раніше я її терпіти не могла).

Єдиною причиною для жалю є те, що я не взяла участь у стажуванні рік чи два тому. Адже головна річ, яку я отримала, - це впевненість у власних силах. Я не остання людина. І я можу. Просто варто пробувати і не боятися. За жодних умов. Папа Франциск закликав: «Ідіть без страху», а він же не остання спиця в колесі, аби нахабно нехтувати його вказівками .

Сподіваюсь, що за наступні місяці схудну ще більше. Але варто все ж поберегти нерви.