
«росія розуміє силу кінематографа»
Докторка політичних наук, політична аналітикиня Лідія Смола
Реалізація спеціальної рубрики «Плюсуй українську. Культура» за участі українських діячів культури, представників кіноіндустрії, музики, літератури продовжується. Цього разу ми поспілкуватись з політичною аналітикинею Лідією Смолою.
У межах інтерв’ю Лідія розповіла про те, як російський контент роками впливав на українських громадян, чому Україна впускала ці маніпуляції у своє життя та чому нині критично важливо виготовляти альтернативний продукт.
Нагадуємо, що на початку лютого 2023 року група 1+1 media запустила проєкт «Плюсуй українську», спрямований на популяризацію української мови та культури, викорінення російського контенту з медіаполя та формування звички спілкуватися як вдома, так і в інших сферах життя українською.
- Перед війною завжди йде підготовчий етап, який може тривати від 5 до 10 років. Країна-агресор навмисне готує своє населення, аби те своєю чергою було готове помирати. Зокрема, росія для початку війни в Україні обрала такий інструмент, як кінематограф. Чому саме кіно?
Слід відзначити, що кінематограф – це надзвичайно ефективний інструмент впливу на людину. Люди йдуть в кінотеатри, вмикають телевізор і не треба їх примушувати докладати зусиль для цього. Вони без супротиву приймають запропоновану «реальність». Для пропаганди це неймовірно зручно.
Кіно має можливість «причарувати» глядача своїм сюжетом. Воно між рядками дозволяє «насаджувати» певні стереотипи, ідеї, поведінкові моделі. Глядач не противиться цьому. Наприклад, в 90-х був дуже популярний серіал «Бригада», який романтизував бандитське життя. У 2000 р. вийшов фільм «Брат 2», де герой фільму каже: «Ви мені, гади, ще за Севастополь відповісте!», а інший персонаж пророкує: «Скоро вашій Америці кирдик». І слова цього культового фільму неодноразово повторювала пізніше російська пропаганда. У фільмі «Ми з майбутнього», «Ми з майбутнього-2» українців показано зрадниками, які розстрілюють мирних людей. Війни ще не було, але демонізація українців відбувалася. «Кримський міст» також ідеалізував анексію півострова.
Також кінематограф створює ілюзію знань. Після перегляду контенту, особливо на історичну тему, здається, що саме так все і було. Часом такі фільми пробуджують цікавість – люди починають щось читати, але загалом людина, подивившись якусь стрічку на історичну тему, сприймає інформацію як доведений факт.
росія розуміє силу кінематографа. Влада рф постійно виділяє бюджетні кошти. 17 серпня вийшов фільм про Бучу – «Свідок», де вони дали свою інтерпретацію страшних подій на Київщині.
Після початку повномасштабного вторгнення росіяни випустили мультфільм про Івана та Миколу, через який вони пояснювали початок великої війни в Україні. До речі, у «Синьому тракторі» вони взагалі готують своїх найменших глядачів до того, що згодом їм доведеться помирати. Також у мультфільмі «Маша та Ведмідь» головна героїня ігнорує кордони інших, змалечку показує, якщо вона хоче якусь річ і власність – вона може це взяти. Те саме росіяни зараз роблять на наших територіях. Все це закладається ось в таких маленьких непомітних моментах. Прикро, що деякі українські батьки, вмикають ці російські продукти малечі.
- Серіал «Солдати» демонстрував силу та велич російської армії, зокрема те, що вони готові боротися зі злом. Аналогічні меседжі зашивались в серіалі «Кадети», де хоча і були проблеми, але доволі мізерні. Як вихід цих стрічок впливав на сприйняття російських громадян? Зокрема, як впливав цей контент на українських громадян? Як зараз нам з цим боротися та які креативні індустрії для цього слід посилити?
Є в психології таке поняття, як «ефект героя», який дозволяє проявляти співпереживання. Це такий психологічний механізм емпатії, коли глядач, виділяючи привабливого героя, мимоволі переносить на себе цінності і світогляд, які, можливо, раніше не поділяв. Серіал дозволяє жити з персонажем тривалий час. Створювати з ним своєрідні парасоціальні стосунки – односторонній тип зв’язку, коли одна людина має особисту зацікавленість та емоційну прив’язаність до іншої, навіть неіснуючої персони. Тоді ми не просто спостерігаємо за діями героя, а починаємо дивитися цю екранну реальність його очима.
У цих серіалах на задньому плані завжди висів російський прапор, або була представлена їхня атрибутика. У цих двох серіалах неймовірно багато речей, які дозволяють здійснити цю ідентифікацію. Тож глядачі також починають так себе ідентифікувати, закохуватися в цих героїв і прагнути бути з цими людьми.
Ці серіали викликали емпатію, захоплення, почуття, вони гальмували критичне сприйняття. Глядачі входили в ці сюжетні драми, доєднувалися до них емоційно і внутрішньо залишалися з ними.
- Як гадаєте, чому ми, українці, впускали ці маніпуляції в життя?
По-перше, недолуга державна інформаційна політика. Якщо говорити, що б я радила кінематографістам, то сказала б створювати фільми, які вчитимуть українців формувати причинно-наслідкові зв’язки. Також необхідно заповнювати інформаційний простір, який раніше займав російський контент: історичний, літературний чи розважальний.
По-друге, близькість мов і нав’язування того, що все російське краще за українське. Тільки зараз українці починають себе пізнавати. 32 роки ми були країною замріяних янголів, які не усвідомлювали своєї цінності.
- Поміж всього в українському медіапросторі час від часу виникає питання, як після Перемоги нам співіснувати з громадянами, які роками знаходилися під тимчасовою російською окупацією. Завдяки чому, на вашу думку, нам вдасться повернути їм українську самоідентичність та зруйнувати ті наративи, які активно насаджувала російська федерація?
На все потрібен час. Вважаю, що з різними віковими групами потрібно проводити різну роботу. Проте найперше, що слід донести – розуміння того, що будь-яке зазіхання на територіальну цілісність України повинно каратися.
До того ж нам слід творити свій кінематограф. У нас брак фільмів про війну. Коли ще тривала Друга світова війна, вже знімались фільми про героїчних бійців, в яких оспівувались їхні подвиги. Нам конче необхідно створити документальний цикл, на кшталт «Історії нашої війни за незалежність». Знімати фільми про сильних духом людей, бо це підтримуватиме і надихатиме людей.
Чому б нам не зняти фільм про Ярослава Журавля, який загинув і віддав своє життя за Україну? Чи про «Азов», чи про жінку, яка чекає свого чоловіка з фронту та займається волонтерською діяльністю, чи про острів Зміїний та цю легендарну фразу? Нещодавно почула історію про розвідника з позивним «Конан», який під час військової операції опинився за бортом швидкохідного катера, сам у Чорному морі. Решта команди змушена була відступити. І він один у відкритому морі протримався 14 годин на воді та ще й плив у потрібному напрямку. Його побратими повернулися, віднайшли, попри ворожі обстріли російських винищувачів, і врятували його. Про це вартувало б зняти фільм. І це був би не вигаданий сюжет «Врятувати рядового Райяна» Стівена Спілберга, а фільм, де б написали: «за реальними подіями».
Держава сьогодні повинна вкладатися в інформаційну політику та інвестувати в освіту викладачів української мови тощо. Робота з людьми на тимчасово окупованих територіях, а особливо з дітьми, які вже підхопили цей вірус руського міра, очевидно, що буде складною.
- З початком повномасштабної війни рф посила ІПСО в Україні, їхні сліди бачили в перші дні війни і продовжуємо бачити сьогодні. Як розкол українського суспільства (певні колективні обурливі обговорення, присутні в українському медіапросторі), впливають на поширення російської ІПСО в нашій країні?
На жаль, росія вчиться на своїх помилках. На початку війни пропагандистські дії та ІПсО мали спорадичний характер і почасти були примітивні. За півтора роки вони багато чому навчилися. Вони знають, що українці дуже емоційні, сприймають все серцем. При цьому ми чітко окреслюємо межі. росіяни ще здатні впливати на те, щоб створювати між нами суперечки. Однак росіяни у своїй імперській зверхності, на щастя, не можуть до кінця збагнути: хто такі українці? І це добре.
Чи будемо ми продовжувати сваритися? Думаю, що так. Це частина нашої культури. Ми сваримося, але ми вміємо об'єднуватися. Знаєте, на початку повномасштабного вторгнення мені страшенно сподобався один мем, де були такі слова: «Українці – це велика-велика Кайдашева сім'я, але коли ворог прийшов, то вони, умовні українські Кайдаші, зібралися і пішли його бити». Ми воюємо за цінності, які росіяни не здатні збагнути, а саме за свободу і право жити на своїй землі.
Дізнаватися більше про якісний український контент, а також поліпшувати мову можна у тематичній Telegram-спільноті групи 1+1 media. Канал «Плюсуй українську» доступний за цим посиланням: https://t.me/ideaspeople.