Іван Савченко, оператор ТСН

• Робота оператора в умовах великої війни — це як робота документаліста чи криміналіста.
• Що вами рухає продовжувати документувати війну? Відчуваю і розумію, що моє завдання — зафіксувати все, що відбувається в країні, щоб потім можна було передати ці матеріали на розгляд суду, історикам або для загальної пам’яті.
• Для вас ТСН — це велика родина, в якій кожен зі своїм поглядом, проте всі роблять одну справу та рухаються в одному напрямку. Також це про точність та оперативність.

У  2014 році став свідком початку бойових дій на Сході Україні

Розкажіть про період, коли ви вперше зіштовхнулись з війною?

З 2003 до 2014 року жив в Луганську, це місто стало для мене місцем підліткових спогадів, знайомства з дружиною, тут з’явилася наша сім’я. Приємно згадувати. Водночас пригадую його трохи депресивним у зв’язку з масовим закриттям шахт. 

На жаль, у 2014 році став свідком початку бойових дій на Сході Україні, застав перші сутички з сепаратистами на площі. Побачивши перебіг війни, розумів підсвідомо, що росіяни почнуть ескалацію, але не здогадувався про можливий масштаб розвитку подій. Згодом довелося переїхати в Одесу, де власне працюю досі.

Яким для вас та Одеси був ранок 24 лютого 2022 року? З якими відчуттями ви зіткнулися в той день?

24-го лютого мене розбудила колега, яка повідомила, що все почалося. Це був день розгубленості, нерозуміння, що робити далі. Постійно слідкував за подіями, як рухається фронт і просування ворога. У перший день доєднався до групи, яка в той час працювала в етері. Пам’ятаю, що знімали матеріал саме про фіксування наслідків влучання ракет другої хвилі по Одесі. Хоча до цього у мене був досвід роботи під час надзвичайних подій, але перше запитання: «А як це знімати?». Усвідомлення, як працювати на місці влучання ракети чи шахеду спершу взагалі не було.

Речі були напоготові, тривожна валіза також була складена. Проте вирішив, що ми виїдемо в тому випадку, якщо росіяни зайдуть на відстань артилерійського пострілу. Ворога згодом відкинули до Миколаєва, тож зрозумів, поки він тримається — у нас є час працювати та жити.

Незвично працювати за чіткими правилами та заборонами, але сприйняв це як процес навчання нових обов'язків і принципів

Розкажіть про роботу в перші тижні повномасштабного вторгнення?

Перші тижні — ні риба ні м’ясо. В основному долучався до волонтерських угрупувань, набирав пісок для блокпостів тощо. Також ми шукали варіанти — що запропонувати, яку історію віднайти, що актуально станом на зараз, аби взяти в етер. Так, знімали сюжети про те, як волонтери допомагають військовим. Вони готували мішки з піском для блокпостів та укріплень, робили коктейлі Молотова.

А вже після кількох зйомок на місцях ворожих обстрілів з’явився певний алгоритм. Незвично працювати за чіткими правилами та заборонами, але сприйняв це як процес навчання нових обов'язків і принципів.

Моя камера — це захисний щит

Які сюжети чи кадри найважче знімати морально?

Насправді знімати не складно. Моя камера — це захисний щит, дивлюсь тільки нею, а не своїми очима. Відчуваю цей бар’єр між професійним обов’язком і власними емоціями. Складніше спостерігати за емоціями людей, які переживають втрату, важко бачити руйнацію та постраждалих. Особливо коли батьки стоять під розваленим будинком та чекають власну дитину. 

Особисто прикро знімати прощання з військовими. Боляче спостерігати, коли гинуть товариші. Для мене кожне повідомлення, як особиста втрата. Є невеличкий запас міцності з попередньої роботи, але кожен раз такі зйомки чіпляють, дивитись на чужі емоції — важко. Інколи важливо зробити паузу та оговтатися.

Також колись думав про те, що можливо під час зйомки доведеться обирати —  знімати чи рятувати людину, адже лінія оборони проходить саме на березі моря Одеси. Тому постійно проходжу курси, зокрема з тактичної медицини, що раджу також.

Чи знімаєте історії військових?

Ми записуємо багато інтерв’ю з військовими, а також з тими хлопцями чи дівчатами, які повертаються до цивільного життя через травми. Ці історії надихають дуже сильно, адже попри те, що людина втратила кінцівки, вона все одно відновлюється та продовжує працювати.

Працюючи, відчуваю себе живим і відчуваю, що роблю щось дійсно корисне

Наскільки змінились процеси у порівнянні з мирним часом? Якими найголовнішими навичками повинен володіти оператор сьогодні?

До повномасштабного вторгнення у нас існував графік виходу в етер. Нині він перейшов у «постійний», адже треба миттєво віддавати матеріали. Оскільки основний напрямок роботи — це новини, то часто потрібно з самого ранку «стати до камери», оперативно переглянути стрічку новин, розвідати локацію та відпрацювати напрямки у випадку поїздки на місце влучання, знімати до останніх променів сонця. Працюючи, відчуваю себе живим і що роблю щось дійсно корисне.

На місці оператор повинен вміти абстрагуватись від того, що відбувається та бути незалежним спостерігачем. Тобто важливо не впливати на подію, щоб не викривити та не спотворити її. Якщо хочеться зняти гарний та щемливий кадр, ми не маємо права робити його штучно.

Розкажіть про власний досвід волонтерської діяльності та важливість долучення до зборів?

Мій шлях волонтерства розпочався з того, що до повномасштабного вторгнення долучався до донорства і призвів до того, що вже зараз кожні два місяці здаю кров.

Також до волонтерства долучаю своїх дітей — ми плели маскувальні сітки, запускали збори на допомогу військовим, зокрема на окопні свічки. Варто розуміти, що ця війна з великим ворогом, тому з нашої сторони мають бути залучені всі ресурси.

Якою є ваша мрія після Перемоги?

Маю не мрії, а плани. Перш за все, відвідати пам’ятник батька, який у 2022 році помер в окупації. Згодом вже — відвідати Крим і власну Батьківщину, адже в мене залишились найсвітліші спогади.