Олексій Корицький, кореспондент «Профутбол Digital» та спортивних проектів 1+1 media
- Основна місія спортивного журналіста — чітко та правдиво висвітлювати те, що відбувається у спортивному світі, надавати якісні новини та матеріали.
- Головний виклик, що постає зараз? Бути оперативним і завжди в контексті, вміти справлятися з реаліями, які щодня впливають на нашу роботу.
- Як війна змінила футбол в Україні? У цей час футбол об’єднує українців — від звичайних уболівальників до людей на секторах. Велика кількість фанатів, які раніше між собою конкурували, стали одним цілим у боротьбі з ворогом.
Перебуваючи в іншій країні, чітко усвідомлював, що буду повертатись в Україну, де вся моя родина, з якими маю бути поруч
Ви повернулися в Україну з відрядження, що було за кордоном, напередодні 24 лютого 2022 року. Що ви відчували в той момент та з чого розпочався ваш ранок повномасштабної війни?
Напередодні 24 лютого повернувся з Туреччини, де наша знімальна група працювала на зимових зборах, в межах яких вітчизняні клуби готувалися до другого кола чемпіонату. Понад 10 днів ми працювали нон-стоп. Перебуваючи в іншій країні, безупинно аналізував ситуацію та чітко усвідомлював, що маю бути в Україні, де вся моя родина, з якими повинен бути поруч.
Після гучного ранку 24-го лютого, зібралися редакцією на роботі. На місці вирішували, яким буде план дій. Паралельно увесь день провів у телефоні, перебуваючи на зв’язку з рідними.
Важко сприймати ці реалії та бачити, як діти грають на полі серед руїн
Наскільки змінилася ваша робота спортивного журналіста після початку повномасштабного вторгнення?
Спортивна редакція «ПроФутбол Digital» швидко підлаштувалася до нових умов. Для нас було важливо доносити правду про те, що відбувається в країні. Всі публікації на платформах і соцмережах перелаштували на тему великої війни.
Згодом співпрацювали з медіа WAW Ukraine, яке було створено, щоб протидіяти російській пропаганді та дезінформації, перекладаючи відео українською на англійську мову та навпаки, опрацьовували велику кількість матеріалу. Спорт, на жаль, суттєво постраждав від ворога. Часто згадую, як раніше працював на Олімпійському центрі Чернігова, який під час російської блокади зазнав обстрілів і авіабомбардувань. Найбільші руйнування сталися 11 березня 2022 року, тоді росіяни скинули декілька авіабомб. Важко сприймати ці реалії та бачити, як діти зараз грають на цьому полі серед руїн.
На яких проєктах або задачах ви зосереджувались згодом?
Всі проєкти, до яких дотичний, є частиною великого напряму спортивних проєктів — однієї з найбільших діючих спортивних редакцій в Україні, до якої додатково входить проєкт FootballHub. З початком повномасштабного вторгнення мав бажання створювати інтерв’ю в межах «ПроФутбол Digital» про людей, які безпосередньо дотичні до військової справи та футболу. Особисто завжди хотів продемонструвати глибину цієї теми й навіть до війни звертав увагу на різні історії, які лежали не на поверхні.
Згадується великий сюжет про ПФК «Севастополь». Думаю, якби не початок війни у 2014 році, цей клуб поступово наближався до зони Єврокубків. Мене особисто цікавили коментарі футболістів, які раніше там грали, дізнатись, як все раніше функціонувало. Так, відомі гравці Олександр Караваєв та Денис Кожанов розповіли, як догравали чемпіонат в окупації серед ворожих танків. З Олександром потім також записували інтерв’ю про день, коли над його рідним Херсоном знову замайорів український прапор.
Згодом підготував сюжет про вплив росії на український футбол, яка намагалась нав’язати ідею об’єднаного чемпіонату. Особисто за українським слідкую з раннього дитинства, тож завжди відчував конкуренцію, коли наші команди перетиналися з сусідами на різних рівнях. У межах випуску прагнув зібрати архівні кадри та інтерв’ю, які б дозволили простежити, як відбувалася прихована окупація нашого футбольного простору.
У сюжеті про ФК «Краматорськ» ви розповіли історію юного вболівальника Степана Чубенка, якого вбили окупанти у 2014 році. Як ви особисто переживали роботу з такою трагічною темою?
Степану Чубенку було всього 16 років, коли його затримали бойовики так званої «ДНР», а згодом катували та вбили за проукраїнську позицію. Нещодавно Президент присвоїв йому звання Героя України. Ми особисто не були знайомі, але дуже добре знаю його батьків. Зйомку проводили тоді в прифронтовому місті Краматорськ, адже хотілось детально розповісти про футбольний клуб, показати умови, в яких живуть гравці, а також підготовку команди у Першій Лізі, почути історії з 2014 року. Вдалося записати багато спікерів, але найголовнішим і водночас незабутнім було інтерв’ю з мамою Степана. Мені хотілося якісно виконати журналістську місію. Всі історії, які ми записуємо, різні, але кожна чіпляє та відкладається по-своєму у свідомості.
Згодом мама Степана передала мені його збірку віршів, її підписав спортивний директор клубу «Шахтар» Даріо Срна, який був кумиром для хлопця. Радий, що мені вдалося передати усе те, чим він жив.
У межах проекту також були записані ексклюзивні інтерв’ю українських ультрас, які стали бійцями полку «Азов»
Ви також робили інтерв’ю з Артемом Федецьким, Андрієм Шевченком, а також героями «Азовсталі». Як ви готуєтеся до таких розмов і чим вони запам’ятались вам найбільше?
Складно говорити лише про футбол, коли в країні триває повномасштабна війна. Одне з найвідвертіших інтерв'ю було з Артемом Федецьким, ексгравцем збірної України, який розповів, як з перших днів вступив до територіальної оборони та став на захист свого краю.
Можу згадати інтерв’ю з Андрієм Шевченком — одним із найкращих тренерів збірної часів Незалежності. Про запис дізнався зненацька, але мені хотілось зробити його під іншим кутом. Так, ми багато спілкувались про Євро-2020, трансформації футболу протягом року — з 2021 по 2022 рік, яким буде майбутнє. Це інтерв’ю стало щоденником спогадів для багатьох, хто вболівав за Україну, коли вона потрапила до чвертьфіналу Євро.
У межах проекту також були записані ексклюзивні інтерв’ю українських ультрас, які стали бійцями полку «Азов». З одним з учасників ми познайомилися ще у Запоріжжі, нашому рідному місті. Він розповів про те, як пройшов пекло оточеного Маріуполя, пораненим прорвався на «Азовсталь», дивом вижив під бомбардуваннями на заводі та проходив обмін полоненими. Перебуваючи на межі життя та смерті, йому вдалося повернутися та показати реалії війни тим, хто досі живе в ілюзіях. Це відео отримало схвальні відгуки навіть з-за кордону та нагадувало всім, що наші захисники мають власну цінну історію, а героїв мають знати в обличчя.
Ви працюєте над YouTube-проєктами Ігоря Циганика, Володимира Звєрова, в межах яких колеги розповідають про найважливіші моменти українського футболу. Розкажіть про власну редакційну діяльність та які теми є пріоритетними?
На мою думку, це справжні професіонали своєї справи. Ігор Циганик — майстер роботи в кадрі. Приємно бути дотичним до створення його YouTube. На каналі виходить кілька авторських рубрик — «Циганик Live», «Футбольна школа», «Часопис», яку ведемо разом й розповідаємо про становлення футболу з періоду Незалежності України.
Також нещодавно вдалося зробити велике інтерв'ю з Олегом Блохіним — найуспішнішим тренером, під керівництвом якого збірна України потрапила до 1/4 фіналу Чемпіонату світу з футболу у 2006 році. До розмови долучився журналіст й телекоментатор Віктор Вацко. Нині випуск набрав понад 200 000 переглядів, авдиторія дуже класно відреагувала. Так, нам хочеться надалі опрацьовувати футбольні архіви плюсів, розповідати історію спорту та запрошувати гостей з інших клубів, зокрема згадати, як «Дніпро» потрапило у фінал Ліги Європи-2015. Вбачаю в цьому інтерес.
Зі спортивним журналістом й ведучим Володимиром Звєровим працюємо разом ще з 2020 року. Переживаючи перехід «ПроФутболу» в диджитал, коронавірус і повномасштабне вторгнення, канал суттєво видозмінився. Таким чином, 2 роки тому з’явився формат «Звєров Про Футбол», ведучим якого є Володя. Наша мета — створювати актуальний, аналітичний контент з ексклюзивними коментарями. Зокрема готуємо нічні випуски після кожного туру УПЛ, працюємо над спецвипусками, присвяченими матчам збірної України, а також виступам наших клубів у Єврокубках.
Ви працюєте над YouTube-проєктом Дениса Бойка. Якими є ваші обов’язки?
Нещодавно Денис Бойко, колишній український футболіст і воротар збірної України, став ведучим в однойменному YouTube-проєкті. Передумовою стало те, що для нашої команди важливо розвивати диджитал-напрям, особливо в спортивній ніші, яка надважлива для української аудиторії. Тому цей проєкт став майданчиком для діалогу видатних спортсменів.
За увесь час у професійному футболі Денис отримав серйозні здобутки. Після завершення кар'єри йому довелося швидко перелаштуватися. Не так давно він грав у воротах, а зараз якісно формує експертну думку в різних футбольних програмах. У власному проєкті для нього важливо не робити сухі інтерв’ю, а глибоко розуміти кожну життєву історію. Мої обов’язки полягають у створенні контенту для YouTube, підборі гостей тощо. Над цим проєктом ми працюємо з Анастасією Вирвою, яка допомагає з організаційними моментами й публікацією матеріалів. Зараз аналізуємо нові формати, щоб ще цікавіше й нестандартно доносити інформацію до глядачів.
Спортивний журналіст — це вузько спеціалізований фахівець, який щодня має вдосконалюватись та бути різностороннім
Які зміни відбулись з вами від початку повномасштабної війни? Як трансформації вплинули на вашу роботу, зокрема у сфері спортивної журналістики?
Певне почав більше цінувати кожну хвилину свого життя.
Якщо говорити про роботу, то варто зазначити, що спортивний журналіст — це вузько спеціалізований фахівець, який щодня має вдосконалюватись та бути різностороннім. Для мене завжди цікаво було не лише писати статті або сюжети, але й спробувати себе в кадрі, працювати в студіях, вести прямі етери тощо. Коментування також є частиною мого життя. Таким чином, вдається тримати себе в тонусі.
Футбол точно об'єднує людей не лише всередині крани, але й за її межами
Футбол під час війни: важливий для нинішнього українського суспільства?
Футбол точно об'єднує людей не лише всередині країни, але й за її межами. У 2022 році Національна збірна України зіграла два матчі плей-офф до чемпіонату світу в Катарі з Шотландією та Уельсом. Усе довкола було заповнене прапорами у синьо-жовтих кольорах, а світ говорив про нас. Попри численні виклики, нам вдається зберігати спортивний інтерес у суспільства.
Вірю, що одного дня на стадіоні знову замайорить український прапор
Про що мрієте після Перемоги?
Моя журналістська мрія пов’язана з «Донбас Ареною». Не всім журналістам нового покоління пощастило побувати на цьому фантастичному стадіоні. Я відвідував його кілька разів у різних ролях, але найбільше хотілося б відпрацювати презентром на поєдинку Шахтаря чи Збірної. Вірю, що одного дня на стадіоні знову замайорить український прапор.
