Оксана Ткаченко, кореспондентка міжнародного відділу ТСН
- Робота журналіста в умовах війни — це про те, щоб певною мірою переглянути свій графік. Нині в офісі в мене лежить подушка та ковдра. Сьогодні ми концентруємося на серйозних новинах, які пов’язані з Україною та допомогою їй.
- Чому важливо говорити світові про Україну? Нам важливо, щоб зацікавленість до України лише підживлювалась. Слід показати, що велика війна ще не завершилась, що ми потребуємо допомоги, інформаційної підтримки та наші люди проживають найгірші події.
- Яка основна мета міжнародного кореспондента? Відкрити для глядачів світові події, пояснити, чому вони важливі. Світ настільки взаємопов’язаний, що махнути рукою на щось — неправильно. Це не працює. Багато людей в Україні не володіють англійською на належному рівні, тому наша задача — доступною мовою донести інформацію. Навіть вибори у Франції вирішують, яку допомогу надішлють Україні, наприклад.
- Що для вас означає цінність «Креативність і новаторство»? Це про можливість виходити за межі можливого. З початком великої війни в моїй діяльності з’явилися інтерв’ю з надзвичайно цікавими спікерами. Для мене — це про креативність та новаторство.
У ранок, коли почалася велика війна, встигла лише попити води, адже одразу побачила, що путін вийшов зі зверненням, а потім вже почула вибухи
Як ви дізналися про повномасштабну війну та провели перший день? Чому продовжували працювати, попри все?
За кілька тижнів до вторгнення дійсно ходила досить напружена, оскільки здавалося, що це точно станеться. У ранок, коли почалася велика війна, встигла лише попити води, адже одразу побачила, що путін вийшов зі зверненням, а потім вже почула вибухи. Разом із сім’єю вирішили, що йдемо на роботу, а місто не залишаємо. У той день пам’ятаю шалені черги людей в магазини та банкомати. Було страшно почути першу сирену.
Телебачення стало тоді точкою стабільності
Якими ви пам’ятаєте перші тижні великої війни та внутрішні процеси в команді? Наскільки змінилися ваші функціональні обов’язки за більше, ніж 2 роки?
Трохи вгамувати емоції вдалося тоді, коли вже приїхала на роботу, адже розуміла, що маю відповідальність перед українським народом та нашою аудиторією. Тим паче телебачення стало тоді точкою стабільності. Серед повного хаосу — достатньо було увімкнути телевізор та зрозуміти, що всі продовжують мовити.
Пам’ятаю абсолютно порожнє місто, тому було дуже дивно йти на роботу. Працювати теж було складно, адже постійно лунали тривоги, ледь не кожні пів години. Трохи згодом командою було прийняте рішення, що я приєднаюся до виїзної студії, тому кілька місяців працювала на заході України.
Що саме ви висвітлювали, перебуваючи на заході України?
Транслювала та показувала всі міжнародні реакції на події в нашій країні. Наприклад, якщо Мадонна оприлюднила відео на підтримку України або Шон Пенн перебував в країні — задача була якраз-таки повідомити про це глядачам.
У той період почала робити і домовлятися про інтерв’ю. Одним із перших героїв був режисер бондіани Кері Фукунага, який волонтерив на сході України. Потім — соліст гурту Scorpions тощо. Спершу взагалі не було якихось великих сподівань та надії, що хтось відповість та відгукнеться. Єдине питання полягало в тому, що потрібно було провести інтерв’ю англійською, а потім передати матеріал українській аудиторії.
У своїй роботі ви дійсно часто проводите інтерв’ю, в межах яких спілкуєтесь з міжнародними експертами, діячами та часто розповідаєте досить мотивуючі та теплі історії про волонтерство або досягнення українців закордоном. Розкажіть історію, яка найбільше запам’яталася?
Вдається спілкуватися з класними спікерами, інколи дуже неочікуваними. Неабияке враження справило нещодавнє інтерв’ю з новим героєм з міжнародного інтернаціонального легіону, який був у російському полоні. Ми якраз обговорювали ці події, страждання та тортури. Спікер був весь у татуюваннях, тому логічно було уточнити про те, як росіяни реагували на це. Так і дізналася, що за деякі з малюнків його побили, думали, що він снайпер тощо. У нього, до речі, було татуювання і з українським тризубом.
Також у червні ми записали інтерв’ю з колишнім підполковником армії США, який був в Афганістані. Говорячи з ним про повномасштабну війну, розуміла, що йому нічого не треба пояснювати, він все підхоплював, продовжував мою думку. Дійсно розумів, що для нас всіх це значить. Це було неймовірно круте інтерв‘ю. Думаю, що аудиторія це відчула, бо ми отримали непогані перегляди.
Розкажіть про процес підготовки до інтерв’ю, з якими викликами доводиться зіштовхуватись під час підготовки до інтерв’ю з іноземними діячами? Чи ви відчуваєте ви внутрішню дискусію щодо того, як лишитися об’єктивним журналістом, але тиснути своїми питаннями на європейських політиків для відстоювання інтересів України?
Для того, щоб знайти героїв використовую абсолютно різні ресурси, переважно соціальні мережі — Instagram, Facebook, Linkedin тощо. Зазвичай на вебсторінках, сторінках компаній є контакти, до кого можна звернутися. Звичайно, що інтерв’ю починається з підготовки листа. В такому випадку у журналіста має бути майстерна комунікація, аби правильно оформити запит і пояснити, хто ти, чому твоєму виданню можна довіряти, про що ти хочеш говорити та чому це важливо.
Підготовка питань — це теж важливий та тривалий процес, адже слід переглянути біографію людини, бекграунд. Намагаюся бути гнучкою під час інтерв’ю, дивитися на спікера, відштовхуватись від того, що герой каже. Звісно, що будую свої питання, виходячи з українських реалій. Зараз розумію, що слід називати речі своїми словами. Хоча деякі герої можуть дипломатично відходити від відповідей.
Яким чином ви перевіряєте правдивість інформації, яку подаєте в ефірі? Та на яку інформацію сьогодні є найбільший попит серед глядачів?
Слід передивлятися офіційні джерела в уряді. Прекрасно підходять власні сайти, пресслужби тощо. До того ж за 6 років роботи в журналістиці зібрався чималий список авторитетних видань, яким довіряю. Щодо інформації — найголовніше вчасно її оприлюднити. Мені приємно, що сюжети про вибори у світі набирають хороші охоплення. Ми намагаємось робити аналітику, розповідати про кожного кандидата.
У межах своєї діяльності ви також їздите у відрядження, на місця для висвітлення певних подій. Розкажіть про свій візит на саміт лідерів, що проходив у Брюсселі (EU-Western Balkans Summit) у грудні 2023 року. Чому це було важливо для української аудиторії?
На такі події, як саміти, присутність журналіста надзвичайно важлива та потрібна. Візит не обіцяв нічого шалено новинного, адже всі були впевнені, що Угорщина заблокує рішення про початок перемовин щодо вступу України в ЄС, проте все пішло інакше.
Річ у тому, що завжди заздалегідь пишу для себе тексти включень, запам’ятовую інформацію, яку потрібно сказати в ефірі, але за кілька хвилин до з’єднання з’явилася інформація про те, що рішення прийняте. Рішення, за яке 10 років тому стояв Євромайдан. Відповідно, конструкцію промови треба було переформатувати за лічені хвилини.
російські медіа — це ніби «королівство кривих дзеркал»
Ви фактично перебуваєте у європейському «інформаційному полі», а також у російському, читаючи їхні медіа, спілкуючись з різними представниками. Чи відчувається, що риторика щодо України змінилася, якщо порівнювати з попередніми роками? Чи ви готуєте окремо англомовну версію статей?
Ми готуємо окремо англомовні новини, проте не так багато. Риторика, звичайно, змінилась, але не завжди це грає нам на руку. Міжнародна спільнота взагалі чудово реагує на українські медіа, особливо в Брюсселі. Вони налаштовані на співпрацю з нами, мають окремий департамент щодо зв’язків з Україною та роботі з російською пропагандою, готові ділитися та навіть почерпнути новий досвід від нас.
До речі, російські та міжнародні медіа — відрізняються шалено. В першому випадку — це ніби «королівство кривих дзеркал». Перед тим, як читати російські новини, потрібно завжди знати контекст, адже багато інформації перекручується. Або політик цього не говорив, або програш подається як велика перемога. Але нам, журналістам, все одно потрібно стежити за цим.
Які найбільші виклики постали перед вами за період великої війни?
Звичайно, що блекаути та обстріли. Окрім побутових питань, відчувається, що люди втомилися від подій, немає вже достатнього інтересу. Тому виникає питання, як утримувати його? Саме тому ми почали роботу з інтернет-аудиторією, YouTube зокрема.
Акцент — на швидкість та оперативність подачі інформації
Яких змін зазнала журналістика та телевізійне виробництво за час війни? Якою є команда ТСН сьогодні?
Стало більше персоналізованих сюжетів, які можна відзняти «по-любительски». Ми можемо знімати стендапи на селфі. Акцент — на швидкість та оперативність подачі інформації.
Щодо ТСН, то ми стали як сім’я, адже в перші дні великої війни були разом, ділилися власними переживаннями, радощами та перемогами. До речі, дуже подобається наша традиція, яка з’явилася — кожен може принести смаколики на наш спільний стіл. Не обов’язково це може бути в День народження. Це приємно, адже люди турбуються одне про одного.
Як ви опановуєте себе зараз, у моменти, коли емоційно важко?
Слід опановувати, тому що відчуваю велику відповідальність перед людьми. Робота відволікає, від сумних думок, накручування себе.
Для мене Перемога — це про те, щоб зберегтися як нація, зберегти мову та культуру
Якою Перемога буде для України, на вашу думку? Та що ви зробите після Перемоги?
Чесно скажу, що список бажань великий, але пообіцяла собі, що не буду прив’язувати до конкретних дат. Намагаюся жити своє життя тут і зараз. Для мене Перемога — це про те, щоб зберегтися як нація, зберегти мову та культуру. Шалено радію, що в Україні «бум» на все українське — книжки, вистави, одяг, прикраси тощо. Адже це саме те, що намагаються знищити росіяни першочергово. Нашу культурну ідентичність слід зберегти.
