РОБОТА В УМОВАХ ВІЙНИ7 березня 2025

Андрій Хуповка, оператор ТСН

Робота оператора в умовах великої війни — вважаю, що не змінилась, адже документую війну з 2014 року. Всі матеріали, тим чи іншим чином, торкаються війни.
Якою є ваша команда сьогодні? Надзвичайно дружня.
Основне завдання оператора — відзняти все необхідне якісно, проте швидко.

У той день думав про роботу

Яким для вас був ранок 24 лютого?

Спершу прокинулась дружина, згодом я від того, що росіяни почали бити по місту. Ми одразу почали шукати хоча б якусь інформацію в соціальних мережах. Насправді в той день думав про роботу. Тому зібрав речі, сумку, перевірив акумулятор і очікував, яким буде далі план дій, та що будемо робити далі.

Розкажіть про перші тижні повномасштабного вторгнення, коли вдалося повернутися до роботи?

У той же день у Запоріжжі було дуже багато тривог, але працювали дистанційно. Збирали всі необхідні відео з соціальних мереж для прямого ефіру. Ввечері колега, з яким раніше були в команді, вмикався з власного будинку.

Довгий час місто було перекрите. Перші тижні знімали те, що відбувалося в місті — наприклад, як люди виготовляли та розливали «Коктейлі Молотова». Також розповідали про волонтерську діяльність запоріжців, адже в місті організували величезний хаб, куди звозили та звідки розподіляли допомогу. Через знайомих возили овочі та фрукти для цього пункту. Вже згодом почали їздити до військових.

Найстрашніше було саме тоді, коли росіяни гатили по Дніпровській ГЕС

Яким було тоді місто та які руйнування Запоріжжя, що потрапили до об’єктива вашої камери, запам’яталися найбільше, залишили слід у пам’яті?

Їх було дуже багато, але всі влучання намагаємось знімати. Восени 2022 року росіяни атакували місто із зенітно-ракетних комплексів С-300. Пригадую й те, коли вони влучали ракетами та знищували цілі під’їзди — все довкола було розкидано та зруйновано. Одного разу влучили в будинок, де загинула родина — батько та донька, а на місці їхнього дому з’явилася величезна вирва. Найстрашніше було саме тоді, коли росіяни гатили по Дніпровській ГЕС. Тоді вибухи лунали один за одним.

Побачив власними очима, як впав «Іскандер»

Також 5 квітня минулого року поранило мою колегу, журналістку Кіру Овес. У той день ми поверталися зі зйомки на місце, де було попереднє влучання. Все було перекрито, проте журналісти працювали. Ми зокрема шукали, в кого записати коментарі в будівлі поруч. Вийшовши на вулицю, почули дуже сильний гуркіт. Побачив власними очима, як впав «Іскандер». Мене не зачепило, проте Кірі потрібна була медична допомога, тому терміново відвіз її до лікарні. Ввечері вона вже вмикалася в прямий ефір.

Особисто в мене страху немає — розумію, що це робота, яку потрібно виконати

У межах своєї діяльності ваша команда їздить у прифронтові міста області, які ледь не щодня потерпають від дій терористів. Розкажіть про ці поїздки та якою є ситуація загалом сьогодні?

Ситуація не найкраща. Там немає світла, газу або ж навіть води, але знаю, що деякі жителі поверталися до власних будинків після від’їзду. Сьогодні там чимало місць, які зруйновані, не потрібно навіть шукати. росіяни не дають спокою, гатять по будинках з будь-якого виду зброї. В одному з міст, за кілька кілометрів від фронту, жителі облаштували потужний «Пункт Незламності» в підвалі. У них є все необхідне з побутового — працює генератор, надають перукарські послуги, можна користуватися пральними машинами, подивитися телевізор, а також поїсти та випити чаю. Але молодь там не залишається.

Одного разу записували інтерв’ю з жителькою, яка була на кріслі колісному. Під час розмови розпочався обстріл «Градами», тому всі почали бігти в безпечні місця або лягати на підлогу, але вона не могла. Залишилась на місці й просто закрила обличчя руками…

Проте особисто в мене страху немає — розумію, що це робота, яку потрібно виконати. До того ж якомога оперативніше, бо ми маємо обмежений час на зйомку. Попри все, з Кірою приємно працювати, намагаємось розподіляти зони обов’язків. І ми — команда.

Зокрема, ви ще знімаєте сюжети з військовими. Яка з історій запам’яталася найбільше?

Інтерв’ю з військовими — це завжди дуже приємно. Спершу Кіра домовляється з пресслужбами бригад і вже згодом проводимо зйомки, проте вони завжди йдуть на контакт. Теми сюжетів можуть бути різні. Наприклад, передостанній був про двох захисниць. Одній з них, «Іскрі», всього 22 роки, долучилася до війська у 19. Спершу була в піхоті, а зараз вже командирка артилерійського взводу. Інша військова — заступниця командира батальйону. І це дівчата, які зупиняють ворожі штурми, знищують техніку окупантів.

Приємно бачити, як бігають діти, як всім довкола добре та тепло. Такі зйомки не виснажують емоційно

На які теми вдавалося ще знімати сюжети? Та скільки зазвичай буває зйомок на день?

Ми знімаємо сюжети на побутові теми. Наприклад, про конфлікти, скарги або ж про зоозахисників. Долучалися також до відкриття навчального закладу. Нещодавно в місті побудували школу під землею та приїжджав Тімоті Снайдер, історик, професор Єльського університету. Саме такі зйомки відволікають, не виснажують емоційно. Приємно бачити, як бігають діти, як всім довкола добре та тепло.

Вважаю, що потрібно працювати інтенсивніше та швидше

Наскільки змінились робочі процеси за період великої війни?

На мій погляд, робота не змінилась, адже працюємо у воєнних умовах з 2014 року. Але зараз, вважаю, що потрібно працювати інтенсивніше та швидше. При цьому вміти ладнати в парі з журналістом, не гальмувати та бачити, якою може бути картинка.