Дар'я Панченко, PR-фахівчиня 1+1 media

• Бути піарником під час великої війни — це відповідально, адже ми комунікуємо з аудиторією від імені компанії. До того ж у цей нестабільний час, коли все швидко змінюється, маємо завжди бути в контексті. 
• Проєкти «Спорт проти війни» та «Плюсуй українську» для тебе — це те, що особисто мене надихає та приносить користь суспільству.
• Що для тебе означає цінність «Аудиторія та клієнти»? Вміння працювати та відстежувати запити ЦА. Можливо, перевищувати їхні очікування.

З початком повномасштабного вторгнення Краматорськ називають містом, де закінчується залізнична лінія та починається лінія фронту

Ти родом з міста Краматорська, Донецької області. Які твої відчуття, коли ти повертаєшся туди?

Краматорськ — місто мого дитинства та підліткового віку. Воно, попри все, постійно розвивається. З початком повномасштабного вторгнення його називають містом, де закінчується залізнична лінія та починається лінія фронту. На жаль, тут багато зруйнованих будівель, пошкоджених споруд і всі заходи нині заборонені. Але водночас життя людей продовжується, тому що відкриваються нові заклади, а бізнес намагається жити в умовах війни. 

Скільки б тривог чи вибухів не лунало, Краматорськ — це мій дім, в якому залишаються теплі спогади. Це місце, де можу відновитися та куди завжди хочеться повернутись.

24-го прокинулась від слів мами: «У мене погані новини. Почалася війна»

Яким для тебе був ранок 24-го лютого 2022 року?

На той момент жила та вчилася в Харкові, але за кілька днів до вторгнення вирішила приїхати додому. Пам’ятаю, що напередодні весь інформаційний простір був заповнений повідомленнями, що росія нападе. Але була впевнена, що цього не може статися. 24-го прокинулась від слів мами: «У мене погані новини. Почалася війна». Відразу ж почала писати рідним, друзям й одногрупникам. Тоді панувала суцільна паніка та нерозуміння, що буде далі.

Пам’ятаю, що в перший період вторгнення, лягаючи спати, ставила собі будильник на 4 ранку кожного дня. Було важливо зайти в новини, проаналізувати ситуацію в місті та зрозуміти, чи можна лягати далі спати чи треба вжити якихось заходів.

Деякий час ти провела за кордоном. Пригадай перші місяці повномасштабного вторгнення, чому вирішила діяти саме так?

У середині березня прийняла рішення виїхати через безпекові питання спершу в Польщу. Пам’ятаю, що на вокзалі тоді було надзвичайно багато людей. Ми разом із двоюрідною сестрою та її дитиною їхали евакуаційним потягом, у якому не було закріплених місць, тому в одному купе їхали восьмеро осіб — по дві людини на поличку.

У Польщі перебувала менше ніж місяць та була налаштована повернутися в Україну, бо дуже хотілося додому. Проте, у момент, коли дізналася, що моя віза в Англію схвалена, вирішила їхати далі. Так, залишилась там на десять місяців. Можу виділити, що англійці нас завжди підтримували, а українські прапори майоріли всюди, навіть в маленьких містах.

PR — це багатогранна професія

У липні 2023 року ти долучилася до команди 1+1 media як стажерка, згодом — повноцінно до групи просування корпоративних спікерів і соціальних проєктів. Що спонукало обрати саме 1+1 media? Якими є твої функціональні обов’язки сьогодні?

Історія така, як і у всіх: з дитинства мріяла працювати на телебаченні або в компанії, що дотична до медіа. Побачивши, що в команду набирають стажерів, вирішила спробувати власні сили. Після програми стажування «Ближче до ТБ» долучилася до групи просування корпоративних спікерів як контент-редакторка. Восени цього року вона трансформувалась в групу просування корпоративних спікерів і соціальних проєктів, а я перейшла на посаду PR-фахівчині. 

У мої обов’язки входить проведення та оформлення інтерв’ю, підготовка тематичних матеріалів зі спікерами та героями проєктів, а також розробка концепцій для проєктів, які веду. Також наша команда активно долучена до координації й організації івентів. PR — це багатогранна професія, адже доводиться виконувати різноманітну роботу — як більш творчу, так і більш технічну, організаційну. До того ж піарнику важливо вміти правильно комунікувати з усіма — спікерами, партнерами, колегами. Але мені подобається те, що роблю. Це заряджає та мотивує. 

Розкажи про соціальний проєкт 1+1 media «Плюсуй українську», яким займаєшся безпосередньо ти: які активності вдалося реалізувати? 

Насправді дуже люблю цей проєкт. Він мені близький, тому що все життя спілкувалася російською мовою, але вирішила перейти на українську з початком вторгнення. Загалом «Плюсуй українську» — це соціальна кампанія, яка спрямована на популяризацію української мови, культури, історії та викорінення російської з медіаполя. Раніше робила текстові інтерв’ю з лідерами думок і діячами культури, які власним прикладом надихають. Своєрідні амбасадори української. Зараз ми відходимо від текстових матеріалів та у соцмережах 1+1 media публікуємо бліцінтерв'ю з корпоративними спікерами, в яких колеги діляться корисними ресурсами, улюбленими книгами, піснями, фільмами тощо. Крім цього, спікери 1+1 media неодноразово ставали амбасадорами мовних курсів від Всеукраїнського руху «Єдині», з яким ми співпрацюємо.

Наші герої — це люди, які продовжують боротися

У межах проєкту «Спорт проти війни» також відбулися певні трансформації. Зокрема, ви акцентуєте на історіях поранених спортсменів та ветеранів. Розкажи детальніше про проєкт і запрошених героїв?

Так, на початку запуску проєкту команда створювала відеозвернення з відомими українськими спортсменами, які закликали бойкотувати ворога на міжнародній спортивній арені. Згодом довелося видозмінити проєкт, оскільки росіяни продовжують виступати на змаганнях, але вже під нейтральним прапором. 

Особливу увагу зосередили на історіях спортсменів з інвалідністю. Наприклад, запрошуємо військових-ветеранів. Крім цього, беремо історії людей, які отримали поранення, не пов’язані з веденням бойових дій. Нашою героїнею була 8-річна дівчинка, яка займається гімнастикою на протезах. Запрошували й учасників змагань для ветеранів і ветеранок, на кшталт, «Invictus Games» або «Warrior Games». До того ж нещодавно випустили три інтерв'ю з олімпійськими чемпіонками, які вибороли золото в фехтуванні цьогоріч. 

Спортсмени роблять все, аби наш гімн лунав на церемоніях, а прапор майорів на весь світ

Чи вдається боротися з російською пропагандистською машиною, яка продовжує надалі насаджувати власну дезінформацію, зокрема в спорті?

Ми намагаємось говорити на міжнародну аудиторію про війну в Україні, розповідати про жорстокі реалії, коли спортсмени тренуються в умовах відключення світла та постійних обстрілів. На сторінку WAR Stories, що спрямована на іноземців, публікуємо дописи про спортсменів, які загинули внаслідок вторгнення. 

Хочемо доносити історії й тих, хто з ампутованими кінцівками здобувають чимало нагород, роблять все, аби наш гімн лунав на церемоніях, а прапор майорів на весь світ. Частину інтерв’ю публікувало французьке видання «Francs Jeux». До речі, матеріал з легкоатлеткою Ярославою Магучіх, забирали російські ЗМІ, звинувачуючи її в тому, що вона висловлюється проти них. Виходить, що ми зачепили їх цим. 

Яка з почутих історій тобі запам’яталася найбільше? 

Історія Яни, яка отримала поранення, коли потрапила під ракетний обстріл залізничного вокзалу Краматорська, що був 8 квітня 2022 року. Нині там досі є меморіал пам’яті, де лежать дитячі іграшки. Вона втратила обидві ноги, як і її мама, але вирішила піти в спорт. Їй всього 12 років, але вона демонструє незламність та власну силу, адже на протезах пробігла 5 кілометрів Бостонського марафону. Такі історії показують, що, попри неабиякий біль і страждання, українці незламні. 

Відчуваю готовність до нових задач і викликів

Нещодавно був рік, як ти працюєш в 1+1 media. Які професійні зміни відбулися та якою є команда корпоративних комунікацій?

Відчуваю, що виросла в професійному плані, за що дякую своїй керівниці Тані Кашубі, та команді загалом. Рік тому я прийшла у відділ корпоративних комунікацій, а зараз — це департамент корпоративних та інтегрованих комунікацій на чолі з Яною Ляхович. Ми працюємо як єдиний механізм, але в кожного своя функція, тому приносимо хороший результат. 

Зокрема, ти певним чином передаєш свій досвід через рубрику «Стажери про плюси». Розкажи детальніше про неї.

«Стажери про плюси» — близька ініціатива, оскільки сама була героїнею цієї рубрики. У ній ми робимо відео зі стажерами, які тільки починають свій шлях в медіасфері та діляться власними враженнями. Особисто мені цікаво їх слухати, бо одразу пригадую себе півтора року тому.

Бачу зріст корпоративної соціальної відповідальності

З якими професійними викликами ти стикалася під час реалізації проєктів? Та які основні тенденції відстежуєш в PR?

Найголовніший виклик — оперативність комунікації. Наприклад, коли відбувся обстріл росіянами дитячої лікарні «Охматдиту» 8 липня 2024 року, ми записали звернення з нашими спікерами для української та іноземної аудиторії максимально швидко.  

Бачу зріст корпоративної соціальної відповідальності. У нашому медіахолдингу ми висаджуємо дерева в пам’ять про дітей, які загинули під час великої війни у межах «Гай дитячих снів». Втілюємо мрії дітей героїв, які втратили батьків за період вторгнення у межах «Здійсни мрію». Нещодавно запустили соціальний проєкт «Життя після шрамів», що покликаний допомогти ветеранам та ветеранкам на шляху повернення до цивільного життя. 

Як ти себе підбадьорюєш у складні моменти?

Маю кілька джерел сили. Перше — це люди, а точніше сім’я, друзі та колеги. Друге — це книги. Люблю читати на свіжому повітрі, особливо на Оболонській набережній. Це про моменти, коли можна відволіктися від думок, які тригерять або заважають рухатися далі.

Хочу приїхати в Краматорськ, в якому ніколи більше не почую вибухів

Якою є твоя мрія сьогодні?

Звичайно, що хочу приїхати в Краматорськ, в якому ніколи більше не почую вибухів. А також мрію побувати в українському Криму, адже ніколи там не була.