РОБОТА В УМОВАХ ВІЙНИ26 липня 2022

Моя місія незмінна – пояснювати складні речі простими словами, – Руслан Шаріпов, ведучий телемарафону «Єдині Новини» від 1+1 (інтерв'ю)

Інтерв'ю про нові виклики та здобутки у роботі під час війни: мовлення у прямому ефірі та високопрофесійна підтримка колег.

Пригадайте ранок 24 лютого. За яких обставин ви дізналися про початок повномасштабного вторгнення рф?

Окрім війни, мене спіткали додаткові труднощі. Річ у тім, що 13 лютого мене прооперували. Це була перша операція в моєму житті під загальним наркозом, після якої я був вимушений близько тижня ходити з дренажним катетером. За декілька днів до повномасштабної війни хірург зняв з мене цю систему і певний час потрібно було продовжувати робити перев’язки.

У четвер, 24 лютого, росія почала бомбити Київ і доступу до лікаря вже не було. Тому мені довелося опанувати навички медбрата та самостійно робити собі перев’язки. Це був тяжкий ранок, адже, крім післяопераційного стресу, додалася ще не виправдана війна.

Важлива відмінність, яку довелося максимально швидко опановувати, – це робота у прямому ефірі

До повномасштабної війни Ви працювали в управлінні виробництва оригінальних форматів 1+1 media. Після 24 лютого стали ведучим телевізійного марафону «Єдині новини». З якими викликами Вам довелося зіштовхнутися?

Так, до війни і зараз продовжую працювати шеф-редактором та сценаристом у команді Акіма Галімова, керівника виробництва оригінальних форматів. Займаюся розробкою проєктів, пишу сценарії, координую роботу редакторських груп.

Робота в кадрі не стала для мене чимось новим

Один із наших знакових проєктів – це цикл історичних документальних фільмів «Україна. Повернення своєї історії», «Скарби нації», «Таємничі манускрипти». Окрім сценарної та редакторської роботи, я був ще й співведучим цих документальних фільмів і вже тоді, на зйомках, встиг опанувати необхідні навички для роботи в кадрі. Проте між зйомками документальних фільмів та об’єднаного телевізійного марафону є одна величезна відмінність, яку довелося максимально швидко опановувати, – це робота у прямому ефірі.

Коли став ведучим “Єдиних новин”, всередині прокинулося відчуття шаленої відповідальності перед аудиторією та колегами з Телевізійної Служби Новин. Розумів, що права на помилку в прямому ефірі немає. Для мене, як і для мільйонної аудиторії, ТСН – потужний бренд. Люди, які тут працюють, вибудовували цей бренд роками, тож з перших днів не покидає відчуття, що я теж маю відповідати цьому рівню.

Яким був ваш перший ефір у межах марафону “Єдині новини”?

Перший ефір для мене був не простим. До того ж гостем цього ефіру був Джон Гербст, Надзвичайний і повноважний посол США в Україні (2003-2006). Далі вже було трохи легше і я безмежно вдячний колегам з ТСН, які допомогли швидко адаптуватися до нового формату, попри те, що самі мали величезну кількість роботи.

Так, головна режисерка Юлія Морайко десь знаходила вільну хвилину, аби помуштрувати мене перед суфлером та в розмовній студії. Чимало дуже влучних порад давала Тетяна Білоус, головна продюсерка ТСН. Не знаю, що б я робив без Іри Павленок, випускової редакторки. Іра продукує шалену кількість тем для ефірів. Таке відчуття, що вони у неї ніколи не закінчуються. Окрім цього, вона дуже вимоглива і це не дозволяє розслаблятися. Під час перших ефірів відчувалася підтримка Марічки Падалко. Ми з Марічкою працюємо в парі на розмовних студіях і я багато чого у неї вчуся.

Перший місяць повномасштабного вторгнення працював у ролі журналіста

Як ведучий, до об’єднаного телевізійного марафону “Єдині новини” доєднався 25 березня. До цього, в перший місяць повномасштабного вторгнення, допомагав редакції ТСН як журналіст.

Траплялися випадки, коли доводилося готувати незаплановані ефіри буквально “на колінках”. Був період коли ми працювали як резервна студія та страхували роботу колег. Якось нам довелося екстрено виходити в ефір, який в підсумку тривав чотири з половиною години.

У ТСН професіоналізм прослідковується на всіх рівнях – у роботі продюсерів, журналістів, режисерів та водіїв

Що вас захоплює у колегах?

Високий рівень професіоналізму. До прикладу, у нас регулярно відбуваються наради, де ми плануємо наступний ефір та обговорюємо гостей, яких хотіли б бачити в цьому ефірі. У соцмережах я натрапив на якісну аналітику військового експерта Тома Купера, запропонував записати з ним інтерв’ю і показати цей матеріал в ефірі. Знайти Тома – задача із зірочкою. У мережі не було жодної його фотографії, у коментарях він не відгукується. Якоїсь миті навіть подумав, що це якийсь шпигун під псевдонімом.

Свою пропозицію про інтерв’ю з цим військовим експертом я озвучив зранку на нараді, а вже надвечір продюсери ТСН відправили мені таке повідомлення: «Руслане, ось контакти Тома, він готовий до інтерв’ю і вже чекає на твоє повідомлення». Де вони його знайшли, звідки дістали ці контакти буквально за декілька годин, – досі не розумію.

Для мене важливо, аби всі українці зрозуміли, що у нас дійсно незламний і непереможний народ

Яка історія за період війни в Україні вразила вас найбільше?

Найбільше мене вражають мужність наших військових та ті тактичні успіхи, яких уже вдалося досягти в цій війні. Ефективна оборона Києва та Харкова, вигнання окупантів з північних областей, звільнення острова Зміїний. Особливо велика гордість за наших військових бере тоді, коли ці успіхи відмічають іноземні експерти.

Дуже важливо продовжувати мовити на увесь світ, аби російські псевдо-журналісти не змогли задурманити розум людям з цивілізованих країн

Якою ви бачите свою місію у майбутньому? Щоб ви хотіли змінити у своєму житті?

Моя місія незмінна – пояснювати складні речі простими словами. Для мене важливо, аби всі українці розуміли, що у нас дійсно незламний і непереможний народ.

Як документаліст, опрацьовував чимало історичних подій. Тому часто порівнюю українців та ідею нашої Незалежності з легендарним птахом Феніксом, який щоразу повстає з попелу.

Подивіться лише на нашу історію останніх століть. Після 1708 року московити нищили усі згадки про Івана Мазепу та стирали з пам’яті українців ідею гетьмана Мазепи відмежуватися від Московії та мати повну незалежність. Проходить трохи більше 200 років і наша національна ідея про Незалежність відроджується та проростає в Українській Народній Республіці та діяльності Симона Петлюри. Вже традиційно, московитів це не влаштовує, вони йдуть на нас війною, загарбують частину наших територій та приєднують до Радянського Союзу. Проходить 80 років і наша національна ідея знову оживає, а ми проголошуємо Незалежність в 1991 році.

Навіть після цього спроби загнати нас під росію не припинялися. Проте наш народ двічі проти цього поставав і до сьогодні продовжує боротьбу з агресором та країною-окупантом. Складається таке враження, що ідея української Незалежності передається у нас на генетичному рівні. І що б не робили московити, але, як показує історія, зламати нас їм ніколи не вдасться. Наше завдання, як документалістів і новинарів, – продовжувати доносити кожному ідею Незалежної та невмирущої України.