WORK IN WAR REALITY9 August 2024

Тетяна Урбанська, заступниця шеф-редактора УНІАН

Робота журналіста в умовах війни стресова. Через особливе відчуття не нашкодити. Моя робота часто пов’язана зі спілкуванням з людьми, які пережили страшні події, тому важливо не завдати їм додаткової психологічної травми.
Головна мета інформаційної агенції УНІАН полягає в тому, щоб розповідати людям, що відбувається. Під час великої війни інформаційний вакуум швидко заповнюється неперевіреними даними, тому наша задача — розповідати людям правду.
Що для вас означає цінність «Воля»? Воля — це стиль життя українців. Це свобода самим обирати свій шлях, досягати висот, робити помилки. Зараз ми затято її відстоюємо, бо не можемо жити під примусом.

Реакція на стрес — щось робити, працювати, а не плакати та бігти

Яким ви пам’ятаєте ранок 24-го лютого? Що зробили тоді спершу та чи мали план дій?

Напередодні розуміла, що щось може статися. В січні разом із чоловіком пройшли тренінги першої домедичної допомоги. 24-го лютого лягла о першій ночі, тому що слухала російські канали. Зранку почула вибухи, однак першим бажанням було.. доспати. Але я перенесла дитину у ванну, зв’язалася з рідними та колегами, дістала тривожну валізку. Паралельно відстежувала реакцію світу та писала про це статтю.

Все відбувалось доволі хаотично, але, можливо, пережитий досвід Майдану допоміг зберігати холодний розум. Попри те, що моя дитина прокинулась у ванній, робила все, як зазвичай, тільки в шаленому темпі й сидячи поряд із нею. Моя реакція на стрес — щось робити, працювати, а не плакати та бігти.

Люди мотивували та надихали

Знаємо, що ви неодноразово долучалися до благодійної діяльності та займалися зборами коштів. Зокрема, в перший же день великої війни думали про захист інших. Розкажіть, чому для вас це було важливо? Та на які потреби ви збирали кошти?

Розуміла, що слід допомагати одне одному. Зважаючи на те, що в будинку залишилось багато літніх людей, зв’язалася з сусідами, разом зібрали перелік потреб, перевірили укриття. Потім зробили «рейд», стукаючись у пекарні, аптеки, магазини, які працювали поряд. У цьому «мініштабі» люди мотивували та надихали.

Взагалі підтримую різноманітні фонди ще з 2014 року, проте рідко публікую окремі збори. Хоча розумію, що це неабияк важливо. Нині намагаюсь допомагати «Leleka Foundation/БФ Лелека-Україна», які збирають кошти для медиків, які рятують життя на передовій. Декому може здаватись, що турнікети чи оклюзійні пов’язки не такі потрібні, як, приміром, дрони. Але для мене це важливо. Зокрема, тому що в нашій команді є Влад Абрамов, оглядач УНІАН, який ще в лютому 2022 року приєднався до медичного батальйону «Госпітальєри». Також долучаюсь до ГО «Зграя», які зокрема допомагають медійникам на фронті.

Якими були перші тижні великої війни? Як саме вдавалося регулювати внутрішні процеси?

Спершу разом із родиною прийняли рішення, що ми нікуди не поїдемо, тому перший місяць перебувала у Києві. Попри страшну ситуацію з обстрілами, продовжувала працювати. Вдалося організувати ефективну комунікацію: велику роль зіграв досвід роботи онлайн під час Covid-19. Була весь час на зв’язку колегами, зокрема з Дмитром Хилюком, кореспондентом УНІАН, який станом на зараз незаконно перебуває у полоні окупантів.

Згодом довелося виїхати на Миколаївщину, аби бути ближче до рідних (частина рідні залишалась в окупованому Херсоні). До речі, тут почула історію 20-річних хлопців-близнюків, які потрапили під обстріл на фронті та залишилися з ампутованими кінцівками. Мене це вразило, тому хотілося дати їм надію на те, що все буде добре. Тож вдалося домовитися про реабілітацію для них.

Наскільки російське вторгнення вплинуло на вашу професійну діяльність? Яким чином ви перевіряли тоді правдивість та коректність інформації, яку подаєте?

В основному працюю з великими форматами — статтями та інтерв’ю, авторськими колонками. Тому в перші дні великої війни намагалася зібрати для читачів якісний аналіз того, що відбувається, аби відповісти на питання, на кшталт: «Хто за нас, а хто — проти?», «Що говорять в ООН та інших впливових міжнародних організаціях?», «Що робити далі?». Попри те, що для багатьох міжнародних експертів ця війна далека, вони відгукувалися. За період роботи у медіасфері напрацювала окремі джерела, яким довіряю та які мені довіряють.

Якщо говорити про новини, то в умовах великої війни надійна інформація — це та, що надходить з офіційних ресурсів та від офіційних осіб. Якщо новина з соцмережі та занадто емоційна, її варто перевірити.

У 2022 році написала колонку, в якій звернулася до російських матерів — марно

Одна з популярних рубрик на сайті УНІАН – рубрика «Думка». Розкажіть детальніше, про що вона?

«Думка» — це рефлексія на якусь подію, новину. У межах цієї рубрики спілкуюся з широким колом людей, які мають експертизу в тій чи іншій галузі. Приміром, цікаво, коли про мобілізацію розповідає військовослужбовець або рекрутер.

Журналісти УНІАН також можуть ділитися власними думками з приводу тієї чи іншої події, адже ми не можемо бути відірваними від того, що відбувається, від реальності. Пам’ятаю, як у 2022 році написала колонку, в якій звернулася до російських матерів. На диво, цей «лист» дійшов до адресата, проте висновки вони не зробили — в коментарях було багато хейту.

З якими героями вдавалося ще спілкуватися? Яка з історій запам’яталася найбільше?

Увесь час долучала до створення матеріалів велику кількість лідерів думок, експертів різних галузей, відомих політиків. В якийсь момент почала спілкуватися з очевидцями жахливих подій на окупованих територіях, людьми, які на власні очі бачили злочини росії та росіян. Слід було розповідати про ці злочини. Однією з героїнь стала наша колега Світлана Панюшкіна, яка пережила окупацію на Вишгородщині. Під час розмови ми не могли стримувати сліз і плакали. Але вона збереглася як свідчення злочинів окупантів. Важко слухати ці історії, тому що кожну пропускаю крізь себе. І ще було мега-інтерв’ю з Євгенією Бобрик, яка під обстрілами виїжджала з Бучі.

Однією з героїнь стала наша колега Ольга Гук, яка пережила окупацію на Вишгородщині. Під час розмови ми не могли стримувати сліз і плакали. Але вона збереглася як свідчення злочинів окупантів. Важко слухати ці історії, тому що кожну пропускаю крізь себе.

Журналісти іноді виступають психологами, аби герої могли виплакатися, вилити їм свій біль

Як ви справлялися з настільки чутливими темами та як не травматизувати героя?

Певно, допомагають досвід та емоційний інтелект. Важливо знаходити підхід до кожного героя. Найважливіше — вислухати, не ставити «в лоб» нетактовних питань. В таких історіях журналісти іноді виступають психологами, аби герої могли виплакатися, вилити їм свій біль.

Наша команда — це велика сім’я

Яких трансформацій зазнала агенція УНІАН? Які матеріали отримують найбільший відгук аудиторії?

Наша команда — це велика сім’я, в якій завжди є взаємодопомога. Ми дружні і навіть під час війни зростаємо. Це підтверджує навіть те, що нині УНІАН — один із перших новинних сайтів.

Наразі майже все, про що ми пишемо, дотичне до великої війни. Найголовніше для нас — це зібрати для читачів усю наявну достовірну інформацію та надати якісну аналітику.

Які найбільші виклики постали перед вами за період великої війни?

Найбільший виклик — це те, що Дмитро Хилюк досі знаходиться у російському полоні і росіяни не відпускають цивільних. Згадуючи про нього, мені не вдається не плакати. Я дуже хочу якнайшвидше зустріти його після обміну. Також важко підтримувати інших, коли сам перебуваєш у розхитаному стані.

У чому ви тоді знаходите ресурс, аби продовжувати далі працювати?

У своїй родині. Моя ціль — зробити дитинство своєї донечки гарним і безтурботним, наскільки це можливо. Щоб їй не доводилося відчувати цей біль, щоб вона не була змушена в майбутньому робити те, що робимо зараз ми.